Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Богдана Неборак. Изображение: prjctr.com
Аби почати думати певною мовою, потрібно цього хотіти
Для того щоб оволодіти мовою, необхідно почати мислити нею. Якщо твій внутрішній механізм перекладу все ще активний, і ти не думаєш у тій мові, якою спілкуєшся, не можна вважати свої мовні навички досконалими. Яка ваша думка з цього приводу?
Це складне питання. На мою думку, для того щоб почати мислити певною мовою, необхідно мати на це бажання. Здається, що це дуже просто, але насправді це справжній виклик. Я порівнюю це зі своїм досвідом вивчення англійської, французької та деякою мірою польської мов. Коли я опиняюся в мовному середовищі або мені потрібно написати текст чи підготувати доповідь, і якщо я активно читаю цією мовою, то починаю мислити нею.
Слухати радіо – це зануритися в атмосферу української літератури.
Чи існує універсальний спосіб для початку вивчення мови?
Важко дати відповідь на це питання, адже українська мова — це моя рідна мова, з якою я завжди працювала і спілкувалася. Вона залишається для мене першою і найулюбленішою. Я впевнена, що українськомовне середовище чинить великий вплив. Таке середовище може бути дуже різноманітним: для деяких людей важливу роль відіграє візуальна інформація, наприклад, читання книг. Коли ти читаєш українською, ці слова промовляються в голос і запам’ятовуються. Інші ж надають перевагу подкастам або радіо, що дозволяє їм постійно занурюватися в атмосферу літературної української мови. Я вважаю, що важливо бути уважним до своїх потреб і з’ясовувати, які методи навчання є найефективнішими. Для вдосконалення мовних навичок, незалежно від мови, література, особливо художня, виявляється надзвичайно корисною. Це стосується не лише творів, написаних українською, але й якісних перекладів. Адже справжні майстри перекладу мають глибоке розуміння мови. Вивчення мови — це безперервний процес, який триває все життя, незалежно від того, чи є вона рідною, другою чи третьою.
Суржик, проте це – український суржик.
Хочу поговорити про суржик. Що це за стадія розвитку мови і як до неї ставитись?
Це жива мова. Це суржик, але саме український суржик. Я не сприймаю негативно такі мовні явища, які можна почути на вулицях Києва, Львова, Дніпра чи інших міст України. Це ще один з варіантів мовлення, що іноді може породжувати нові слова, які згодом академічна спільнота інтегрує в те, що ми вважаємо мовною нормою.
Художник і живописець
Яке ваше ставлення до тих висловлювань, що іноді викликають здивування або навіть незадоволення у людей? А потім, коли починаєш досліджувати їхнє походження, виявляється, що вони мали місце в нашій мові, і їх коріння глибоко українське. Чи можна сказати, що ці слова самостійно здобувають своє місце в мові, чи, навпаки, це їх носії надають їм життя, інтегруючи їх у щоденний вжиток?
Не слід боятися заглядати у словник. Коли мова йде про слова, які мають походження іноді навіть із давньоруських часів, вони можуть буцімто звучати, як росіянізми. Але коли ми дивимось на етимологію цього слова, на походження цього слова, на те, звідкіля узявся корінь, ми розуміємо, що це не так, це не росіянізм. Тому я насправді, коли чую звинувачення щодо певних слів, завжди іду перевіряти, чи дійсно вони мають російське походження чи ні?
Оксана Забужко у студії Українського Радіо
Тут є інший цікавий вимір, який теж стосується маловживаних слів. Про це часто говорить Оксана Забужко - авторка цьогорічного Диктанту національної єдності. Коли ми читаємо стару українську літературу - це зараз я не термін вжила, а маю на увазі тих авторів, які сьогодні уже не з нами - це можуть бути які-небудь і 20 роки минулого століття, і кінець 19 століття. Варто завжди виписувати незнайомі слова. Тому що коли ми будемо читати Валер'яна Підмогильного, Івана Багряного чи Лесю Українку, ми неодмінно знайдемо ті слова, значення яких ми не знаємо. А вони українські й можливо вони окреслюють щось таке, що нам конче необхідно в нашому житті сьогодні. І ми можемо повернути таке слово.
З іншого боку, ми спостерігаємо повернення до традиційного правопису. Часто обговорюємо скрипниківський правопис, але варто зазначити, що після його скасування в радянський період багато слів стали асоціюватися з російськими, що призвело до зближення української мови з російською. Юрій Шевельов зазначав, що українська мова спочатку мала слово "маляр" для позначення художника. Проте, щоб наблизити його до російського "художник", в словниках почали використовувати термін "художник", внаслідок чого "маляр" став малозвичним.
Надзвичайно важливо уникати самостійного загострення нервового стану.
Якою мірою вивчення мови може стати звичайною діяльністю для більшої кількості людей?
Я гадаю, тут дуже важливо не вводити себе у неврози, тобто не ставити собі мету вивчити, скажімо, 20 нових слів українською мовою за один день або ж знайти там десяток не те що маловживаних, а таких слів, яких ніхто не знає. І почати їх постійно вживати, а потім розвивати ці короткі розмови. Я вважаю, що до всього треба підходити з розумом. Усе має приносити задоволення. Мова - це щось подібне до океану, на якому ти вже маневруєш, як тобі дозволяє твоє метафоричне мислення: чи ти на серфі, чи ти на кораблі, чи ти на яхті, чи ти просто пливеш - ти маєш отримувати задоволення від цього процесу, ти маєш прокачувати себе, але ти не маєш рвати свої м'язи і свої зв'язки. Є люди, які стають олімпійськими чемпіонами і вони будуть рвати ці мовні зв'язки. Водночас, на щастя, є українські письменники, і їм просто, відповідно до їхньої професії, належиться виходити за межі мови. Юрій Андрухович колись говорив про те, що поезія - це така форма мови, яка дозволяє зайти далі, ніж дозволяє така регулярна, нормальна мова. Коли нам, як читачам і читачкам, хочеться зайти за межі, ми можемо почитати хорошу поезію. Але на щодень -читання просто доброї літератури, яка вам до душі - чи це буде нонфікшн, чи це буде художня література, детективи, любовні романи, або ви захочете прочитати переклад Джойса, неважливо - це буде працювати з вашою мовою. І з мовою є такий момент делікатний - дуже легко витворити у собі супротив якраз-таки до цього поглиблення мовного знання. І мені здається, це дуже важливий момент, особливо на рівні шкільної освіти - побудувати дуже приватні стосунки з мовою, відчувати мову десь так, як ти відчуваєш свої органи чуття: це твої пальці, це твої очі, це твій нюх. Через свою мову ти можеш точнісінько так само краще описувати світ. І коли виникає це усвідомлення, воно неймовірно наснажує. Я переконана, що воно людину на індивідуальному рівні надихає.
"Я не довіряю м'якому процесу українізації."
Яка ваша точка зору на тему м'якої українізації? Як ви до цього ставитесь?
Я не поділяю погляд на м'яку українізацію. Національна держава повинна мати чітку національну політику, що стосується її державної мови. Це, безумовно, є основою, з якої ми починаємо, щоб рухатися вперед і забезпечити наш державний суверенітет. Однак, коли мова йде про сучасність і ті перешкоди, які виникають на нашому шляху, я хочу підкреслити, що мене дуже надихає можливість звертатися до історії наших попередників. Ми часто згадуємо, наприклад, про покоління шістдесятників. Усі кияни пам'ятають ті вражаючі черги на виставку Алли Горської. Я часто розмірковую про таких постатей, як Ігор Калинець, Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк. Їм довелося жити в значно більш складних умовах, ніж у нас: вони не мали національної держави, стикалися з жорстокою русифікацією, не могли писати дисертації українською - і це далеко не весь перелік труднощів. Однак вони не здавалися. Це свідчить про те, що якщо я дозволю собі хоч трохи впадати в деморалізацію у своїй праці, це буде просто неприйнятно, адже я маю на увазі ті десятиліття, в яких працювали ці великі люди, і розумію, що мої труднощі в порівнянні з їхніми — це дрібниці.
Радіоефір єдності нації
Радіоефір єдності нації. Я іноді чую, що нібито "диктант - не та форма, якою треба популяризувати мову. Це не працює, навіщо ви цим займаєтеся?! "Яка ваша думка?
Я думаю, що людина - істота соціальна, і тому нам дуже подобається робити щось разом. А ще людина, попри штучний інтелект та технологічний прогрес, дуже любить ритуали. Нам важливі ритуали, нам важливі різдвяні традиції, нам важливо ділитися, що у кого вдома робили. І таким ритуалом для нас завдяки цій традиції Суспільного став, як на мене, і Радіоефір єдності нації. Водночас мені дуже подобається те, що ми пишемо його услід за словами наших сучасних авторів. Мені здається, що це дуже правильно і це дійсно надихає, розважає, незалежно від того, робите ви помилки чи ні, як їх багато. Це все не має значення. Має значення ця спільна дія о конкретній годині, коли ви збираєте поруч із близькими або ж поруч із радіоприймачем і пишете диктант.
Читати також: Як взяти участь у Радіодиктанті національної єдності - 2024
