Ми припустилися помилки й не позбавились комуністичних бюрократів.

Незалежність для мене має глибоко особистий вимір. Народжені в СРСР відчувають її інакше, ніж ті, хто з’явився на світ після 1991 року. Для нас вона стала щастям, визволенням, відкриттям — називайте, як хочете, але вона відбулася. Після жахливого постчорнобильського періоду, краху комуністичної ідеології й радянської економіки ми нарешті отримали шанс будувати власну країну, відкриту до світу й рівноправну серед інших. Я тоді працював у важливій бюрократичній установі й досі пам’ятаю той день, коли наш керівник увійшов до кабінету, який ми ділили з колегою, і сказав: "З сьогоднішнього дня всі документи готуємо українською". Пізніше прийшло глибоке усвідомлення свободи від Москви, куди більше не треба було їхати за важливими рішеннями; відповідальності за те, що і як ми тепер маємо робити, але найголовніше — відчуття нової, фантастичної реальності, тих безмежних можливостей, які відкрила для України незалежність.

Сьогодні це може здатися майже вигадкою, але на механіко-математичному факультеті Київського університету імені Шевченка, тоді ще державного, єдиним обов'язковим екзаменом був "науковий комунізм". Захистити дисертацію можна було лише після вступу до Комуністичної партії, чого особисто мені вдалося уникнути, хоча часу на вивчення марксизму-ленінізму все одно було витрачено чимало. Роман Орвела "1984" можна було знайти лише переписаним на друкарській машинці та відтвореним на жахливої якості ксерокопії. Згадки про УПА та героїв визвольної боротьби були суворо заборонені, а твори української класики у школі викладали так, щоб викликати до них відразу. Ми пишалися результатами референдуму та підняттям жовто-блакитного прапора, дихали повітрям свободи та негайно полюбили тризуб і слова гімну. Ніхто не знав, що чекає нас попереду, але це не здавалося важливим. Найголовніше було те, що ми – вільні!

Перші роки незалежної України були непростими. Відчуття свободи не надихало всіх. Дехто бачив у незалежності лише можливість швидкого збагачення. Ми помилилися, обравши Кравчука, і не очистили державні установи від комуністичних бюрократів, на відміну від сусідів у Східній Європі. Лідери тогочасної України не мали чіткого бачення її майбутнього та плану з формування власних політик - зовнішньої, безпекової, економічної. Після трьох років невизначеності та демагогії розпочалися студентські протести, і Кравчука усунули з посади. Однак він встиг започаткувати процес, який ми досі відчуваємо - розкрадання державної власності під виглядом "ваучерної приватизації". Ця приватизація лише на вигляд була в інтересах народу, а насправді її організатори знали, як безкоштовно привласнити заводи, фабрики, землю. Кравчук почав цей процес, а Кучма завершив формування класу олігархів, які два десятиліття виснажували Україну. Але сьогодні важливо звернути увагу на інше.

Сьогодні в нас війна. Можу сказати відверто: в перші роки незалежності Росію не сприймали як загрозу. Я пам'ятаю дискусії на тему "навіщо нам армія", оскільки ми ж оточені друзями, партнерами, які визнали наш суверенітет, кордони й державність. Лідери тодішньої України погодилися з думкою, що незалежність, яка нам дісталася мирним шляхом, таким самим шляхом і виведе нас на шлях до добробуту та процвітання. Біда тільки, що цей самий добробут і те саме процвітання вони бачили тільки для себе. Але сьогодні все змінилося. Сьогодні шлях до справжньої незалежності, до міцної, чесної і омріяної України не може бути інакший, ніж через подолання політичного шахрайства, корупції, олігархічних і кланових зв'язків. Настає час помислити Україну майбутнього, в якій будуть жити діти героїв, що віддали за неї життя.

Жодні обставини не можуть виправдати сумніви у значущості незалежності України. Свобода, яку ми здобули завдяки незалежності, є найвищою цінністю. У 2014 році виповнилося 360 років з часу Переяславської ради, коли Україна зробила крок до фактичного поневолення нащадками Орди. Випадково чи ні, але саме того року Росія знову напала на Україну, скориставшись моментом слабкості. Вони не можуть терпіти дух вільних людей, адже їхня культура по суті рабська. Однак, як гієни, вони відчувають слабкість. Ми не маємо права дати їм ще один шанс. Ми переможемо в цій війні і отримаємо можливість очистити країну від корупціонерів, олігархів та рабів, побудувавши Україну нашої мрії. Я хочу, щоб нинішня молодь знову відчула той подих свободи та відчуття можливостей, як це було 33 роки тому. Незалежність, яку ми здобули мирним шляхом, тепер загартовується на фронті, як найміцніша сталь. Її міцність має стати запорукою щасливого майбутнього українців та України, вільних людей у прекрасній країні.