Російські ракети та Волинь: новий виток напруженості між Києвом і Варшавою після промови Кулеби в Ольштині
Відносини між Україною та Польщею знову загострилися. Цього разу конфлікт має дипломатичний характер. Здається, польські політики готові знову експлуатувати питання спільної історичної пам'яті, готуючись до президентських виборів у 2025 році.
Новий виток напруженості у відносинах між Києвом і Варшавою викликав коментар міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби на молодіжному форумі в Ольштині. Відповідаючи на питання стосовно скасування Україною заборони на ексгумаційно-пошукові роботи щодо поляків, які загинули від рук українців на Волині під час Другої світової війни, Кулеба зазначив, що таких заборон не існує. Слова міністра були такими:
"Чи знаєте ви, що всі ці українці були примусово переселені з українських територій на проживання до різних місць Польщі, в тому числі й до Ольштина? Якби ми, політики, почали копатися в історії, якість розмови була б зовсім іншою. Ми могли б повернутися вглиб історії і почати згадувати все те погане, що поляки робили українцям, а українці - полякам. Тому давайте залишимо ці речі історикам".
Проте, спочатку польські опозиційні політики з "Права і справедливості" (ПіС), зокрема й колишня прем'єрка Беата Шидло, розповсюдили відверту брехню, приписавши Кулебі слова, що він начебто назвав якісь польські території українськими. Інші ж почали розкручувати хвилю обурення, що український міністр закордонних справ фактично прирівняв Волинську трагедію до операції "Вісла" 1947 року. Хоча й це маніпуляція, бо український міністр закордонних справ цього не робив.
Після цього польський прем'єр Дональд Туск заявив, що Україна не зможе стати членом ЄС, доки не будуть вирішені історичні суперечки. Цікаво, що ця заява повторює слова віцепрем'єра і міністра національної оборони Владислава Косіняка-Камиша, який висловився подібним чином кілька тижнів раніше, одразу після ухвалення польським Сеймом постанови з нагоди 81-ї річниці Волинської трагедії. У цій постанові йдеться про "злочин геноциду, скоєний українськими націоналістами проти поляків", хоча міжнародна спільнота не кваліфікує ці події як геноцид.
І все це відбувається на тлі досить суперечливих заяв спікера Сейму Шимона Головні, який поставив під сумнів твердження польських військових керівників про те, що 26 серпня, під час найбільшого російського нападу на Україну, на 25 км вглиб території Польщі міг залетіти російський дрон, заявивши, що "це могла бути атмосферна аномалія на радарах". Пізніше заступник міністра оборони Павел Залевський зазначив, що Україна повинна мати засоби для власного захисту, і що країни НАТО та ЄС не є учасниками війни: "Ми не розглядаємо в жодному разі можливість збивати ракети чи безпілотники з польської території, як це очікує Україна. Радикальне посилення ППО України з боку Заходу має бути достатнім і не потребує такої підтримки з боку польських ВПС".
Це негативно впливає на репутацію Польщі як в Україні, так і в ЄС, піддаючи сумніву ефективність польської протиповітряної оборони у збиванні ворожих цілей. До того ж, недавнє опитування SW Research для Rzeczpospolita показує, що 58,5% поляків підтримують збиття російських ракет і дронів, які порушують повітряний простір країни, навіть якщо немає точної ідентифікації цих об'єктів.
Про деталі нової кризи між Україною та Польщею, можливості її вирішення та способи запобігання подібним конфліктам у майбутньому, дізнавайтеся зі статті кандидата політичних наук та експерта з міжнародних питань Станіслава Желіховського.
Невдовзі після стабілізації відносин між Україною та Польщею, обидві країни знову опинилися перед новим випробуванням. Тепер вони ризикують стати жертвами дипломатичних конфліктів, спровокованих майстерними маніпуляціями на чутливі історичні теми, що є болючими для обох народів.
Коріння цієї проблеми сягає часів, коли при владі перебував консервативний уряд партії ПіС. Тоді відносини з Україною часто ставали предметом політичних маніпуляцій на історичному ґрунті. Особливо це стосувалося важливих і болючих подій, таких як Волинська трагедія 1943 року, яка була одним із найбільш напружених моментів у українсько-польських відносинах. ПіС використовувала цю тему для зміцнення своїх позицій, граючи на націоналістичних настроях у Польщі. Вони акцентували увагу на трагедії польського народу, що часто мало на меті зменшити симпатії до України, яка прагне відмежуватися від історичних конфліктів і вибудувати нові партнерські відносини з Польщею.
Фокусування на історичних питаннях призвело до певної напруги між державами, хоча офіційні Київ та Варшава продовжували працювати над зміцненням двосторонніх відносин. Отже, незважаючи на те, що такий підхід Польщі до історичних подій часом викликав суперечки, які ускладнювали українсько-польський діалог, обидві країни намагалися уникнути тривалого погіршення відносин, зосереджуючись на спільних інтересах у сучасному геополітичному контексті.
По-справжньому партнерські й добросусідські відносини між країнами набули найбільшого розквіту після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Протягом кількох місяців Україна та Польща перебували в своєрідному "медовому місяці", й вже здавалося, що непроста історія взаємин між народами на тлі спільної загрози відійшла у минуле. Принаймні в оглядному вимірі. Втім, 2023 рік став новим випробуванням. Через так звану зернову кризу, а згодом і ситуацію з автоперевізниками, Україну та Польщу знову поглинув вир непорозумінь і взаємних докорів. Саме тоді з уст президента Польщі Анджея Дуди на полях 78-ї сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку було почуто порівняння України з "потопельником", а міністра с/г Роберта Телуса - що Варшава може заблокувати вступ України до ЄС, якщо не вирішиться питання щодо заборони імпорту збіжжя.
Варто відзначити, що недружні заяви та дії польського боку були значною мірою зумовлені виборчими кампаніями 2023-2024 років, а саме: парламентськими, місцевими та виборами до Європарламенту. Політики різних напрямків у Польщі прагнули будь-яким чином зберегти або покращити свої електоральні позиції, і Україна стала своєрідною розмінною монетою у внутрішньополітичних баталіях. Після завершення цих виборчих процесів ситуація стабілізувалася. Україна та Польща знову почали вибудовувати якісну співпрацю та добросусідський діалог. На початку липня цього року це увінчалося підписанням Володимиром Зеленським та Дональдом Туском Угоди про співробітництво в сфері безпеки між двома державами.
Втім, липень виявився не лише новою сторінкою у відносинах між народами, а й черговим серйозним випробуванням. Адже саме на цей місяць припадають роковини Волинської трагедії, політизація якої вже псувала, як вищесказано, відносини між Україною та Польщею. Та, якщо ця тема педалювалася за урядування ПіС (навіть за "медового місяця" її політики у внутрішньопольському дискурсі привертали увагу до тих подій, називаючи їх актом "геноциду" -- навіть попри те, що міжнародна спільнота не оперує таким поняттям щодо Волинської трагедії), нова влада Польщі не була спершу помічена на акцентуванні уваги на історичній політиці так, як це робили попередники.
Проте липень вніс свої корективи. Саме тоді віцепрем'єр, міністр національної оборони та лідер Польської селянської партії (ПСП) Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україні слід висунути ультиматум: наша держава не може розраховувати на вступ до ЄС без вирішення історичної суперечки щодо Волинської трагедії. Це попри те, що у положеннях Угоди про співробітництво у сфері безпеки Польща чітко підтверджує свою підтримку членства України в ЄС і НАТО. Київ не давав приводів для подібних спекуляцій. Таким чином, знову не обійшлося без політики. І дійсно, заява Косіняка-Камиша виникла на тлі важливих політичних аспектів у Польщі.
По-перше, в умовах кризи, яка загрожує подальшому існуванню правлячої коаліції, зокрема через суперечливе питання декриміналізації абортів, що спричинило значні розбіжності, особливо між "Громадянською платформою" під керівництвом Дональда Туска, "Лівицею" та ПСП, Косіняк-Камиш зайняв чітку позицію проти проєкту "Лівиці". Цей крок викликав невдоволення серед прихильників абортів. Він зазначив, що коаліція повинна зосередити свої зусилля на економічних питаннях, таких як зниження внесків на медичне страхування та підтримка підприємців, інакше вона ризикує втратити підтримку виборців.
Виходячи з останньої тези, можна побачити ще один важливий аспект. А саме - наближення чергових президентських виборів, які мають відбутися у 2025 році. Отже, здається, боротьба за голоси виборців, особливо консервативних, вже стартувала. У зв'язку з цим, експлуатація чутливих історичних тем знову стала інструментом для політиків та партій здобути популярність і підвищити свій рейтинг.
Ситуація, пов'язана з атакою на міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби за його висловлювання щодо відносин України та Польщі у 1930-х - 1940 роках на представницькому громадському форумі в Ольштині щодо візій майбутнього Польщі, може бути елементом великої політичної гри. І, що важливо, за участі як представників ПіС, які першими накинулися на українського високопосадовця-дипломата, так і чинної коаліції, включаючи прем'єра Туска.
Очільник польського уряду підтвердив заяву Косіняка-Камиша, що Україна не зможе стати членом ЄС без згоди Польщі, якщо не відповідатиме стандартам, включаючи культурно-політичні. Після численних запевнень Туска у підтримці євроінтеграції Києва і стриманої історичної риторики "Платформи", це було досить несподівано. Маршалок польського Сейму Шимон Головня, чий рух "Польща-2050" формує політичний альянс "Третій шлях" разом із ПСП в рамках чинної парламентської коаліції, висловив цікаву позицію. На безпековій конференції GLOBSEC у Празі він зазначив, що Україна, незважаючи на певні моменти, повинна стати членом ЄС. Однак він підкреслив, що розбіжності між поляками і українцями щодо Волині та історичних питань залишатимуться.
До речі, нерідко саме Головні пророкують висунення кандидата в президенти від "Третього шляху". Втім, наразі неясно, як це можна поєднати з можливими амбіціями партнера по коаліції Косіняка-Камиша, який також брав участь у президентських виборах раніше. У будь-якому разі, окрім політичних мотивів, цілком ймовірно, що ситуація навколо виступу Кулеби набуває ознак спровокованої ззовні дипломатичної війни. Адже російська пропаганда, яка раніше обмежувалася локальними операціями з дискредитації українських і польських політиків та окремих аспектів їхніх відносин, перейшла до повноцінної війни з використанням ментальних кодів, історичних стереотипів й упереджень, а також вміло зрежисованих амбіцій політиків.
Вищезазначені аспекти стали причинами того, що польський політикум та суспільство непомітно для себе втягуються у різноманітні внутрішні суперечки, у яких питання поділу Речі Посполитої чи Волинської трагедії стають маркерами приналежності до тієї чи іншої політсили. Й на тлі складних взаємовідносин між різними гілками влади цього більш ніж достатньо для формування потужної парламентської чи урядової кризи.
Активне нагадування про історичні травми може привести Варшаву на шлях, подібний до того, яким йде угорський прем'єр Віктор Орбан, який неодноразово ставить під сумнів умови Тріанонського мирного договору 1920 року, що призвів до втрати Угорщиною 40% її території та виходу до моря. Реакція польської політичної спільноти демонструє, що польська політика та суспільне життя є відкритими для кремлівських маніпуляцій, які вже довгий час впливають на Угорщину, використовуючи її для досягнення геополітичних цілей Москви.
В інтересах Польщі зупинити антиукраїнську істерію. Офіційна Варшава сама впускає безпекові кризи на свою територію, відкриває інфопростір для кремлівських наративів, що підривають як її власну безпеку, так і сусідніх держав, зокрема України. Прикладом цього може слугувати заява заступника міністра нацоборони Польщі Павела Залевського, що Польща не збиватиме російські безпілотники чи ракети над Україною, а також не тренуватиме українських солдатів на нашій території. Що, вочевидь, неабияк влаштувало би Кремль.
На щастя, у розглянутому контексті існують реалістичні погляди на питання регіональної безпеки. Так, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підкреслив, що Польща і прилеглі до України держави несуть "обов'язок" знищувати російські ракети, які наближаються до їхнього повітряного простору.
Ця ситуація свідчить про неповне усвідомлення у Польщі масштабу та ступеня ризику кризи, вигідної для Росії, що фактично створює штучний дипломатичний та культурний конфлікт. Москва зазвичай розцінює такі напруження як значні успіхи, супроводжуючи їх масштабною дестабілізацією, зокрема у сфері безпеки. Тому важливо уникати подальших загострень і, навпаки, робити все можливе для зміцнення співпраці між українським, польським та іншими народами Центрально-Східної Європи. Незважаючи на деякі розбіжності чи політичні мотиви, необхідно будувати міцні союзницькі відносини. Адже спільний ворог, Росія, ретельно стежить за регіональними та глобальними процесами, очікуючи найбільш зручного моменту для нанесення вирішального удару.
