Спортсмен на прізвисько "Фарт" з ССО: Його позивний з'явився після того, як він успішно евакуював групу з оточення.
З моменту початку масштабного вторгнення на плечі досвідчених військових лягла подвійна відповідальність. Вони не лише вели в бій, але й навчали та надихали мобілізованих, беручи на себе турботу про їхнє життя та виконання бойових завдань.
Для військового з позивним "Фарт" цей звітний прихід до Збройних Сил України став уже четвертим за його кар'єру. Він має значний досвід, є професіоналом своєї справи і вмотивованим. Наразі, як головний сержант, йому доручено формування та підготовку нового підрозділу для виконання завдань у складі Сил спеціальних операцій.
Розмову ми розпочали з безтурботних днів дитинства "Фарта", що пройшли на живописній Хмельниччині...
З раннього віку я відчував сильний потяг до бойових мистецтв. Спочатку я спробував свої сили в ушу, а потім перейшов до рукопашного бою, - ділиться своїм досвідом "Фарт". - Цей вид спорту дійсно вимогливий, адже потрібно розвивати безліч навичок: спритність, витривалість, фізичну силу, а також вміння контролювати тіло і свої емоції. Я з великим задоволенням брав участь у різних змаганнях і кілька разів здобував титул чемпіона Хмельницької області. Пізніше я став переможцем першості України серед юніорів і успішно пройшов атестацію на перший дан чорного поясу з військово-спортивних багатоборств, що включало в себе рукопашний бій, бій на ножах і стрільбу. Коли мені виповнилося 18 років, я вирушив до армії.
Тут якраз і виявилися корисними набуті навички...
Наш тренер мав пристрасть до організації стрільб у тирі, а іноді ми вирушали до лісу або в гори. З раннього віку я захоплювався зброєю і вже тоді освоїв навички роботи з пневматичним арсеналом. Тому вміння правильно тримати зброю, дотримуватись правильної стійки та мати сильну руку стали мені у пригоді в подальшому.
До армії у 2010 році пішов свідомо. Мій тато був військовим у ракетній бригаді, потім звільнився, а знову на службу пішов, коли розпочалась АТО. Таким же військовим-ракетником був і дідусь. Тож, можна сказати, я пішов стопами предків, підписав контракт з 8-м полком спецпризначення. Відслужив три роки, долею випадку завдяки гарній фізпідготовці мене розподілили в експериментальну спортивну роту. Після звільнення на цивілці пробув недовго. Навесні 2014 року розпочалась війна, і так я знову опинився в ЗСУ.
Опишіть, будь ласка, більш докладно, якою була спортивна рота в той час?
-- На базі 8-го полку створили підрозділ із 30 осіб, завданням яких було випробовування нових зразків форми. Тобто, нам видавали експериментальні зразки одягу та екіпірування, в яких ми мали працювати з максимальними навантаженнями. Тренувалися, працювали в полях, проходили визначені етапи, стріляли... А після того дивилися на стан форми, її слабкі місця, робили звіти для виробників про плюси й мінуси. Від цього в назві роти і слово "експериментальна".
Ви маєте позивний "Фарт". Напевно, трапилася якась незвичайна ситуація?
У 2014 році я опинився в гарячих точках, зокрема, мені вдалося вийти з оточення в Іловайську та Дебальцевому. Це були справжні "котли", де нас обстрілювали майже з усіх видів озброєнь...
Ситуація була вкрай напруженою: здавалося, що всі обставини співпрацюють проти нас. Я зібрав усіх і сказав: "Хлопці, слідуйте за мною — я приношу удачу". Моя впевненість справила враження, і всі з надією подивилися на мене. Перед нами постали небезпечні дороги, але ми взяли лише найнеобхідніше і, долаючи перешкоди, підтримуючи поранених, змогли подолати шлях до безпечного місця. Насправді, я не знав цієї місцевості, але саме віра і трохи удачі допомогли нам вибратися з оточення.
Майже два роки воював, в 2015-му звільнився. Пішов працювати тренером.
Знову боротьба?
Мені зробили пропозицію стати інструктором у клубі. Це означає, що я зможу не тільки займатися спортом, а й навчати дітей і дорослих. Якщо чесно, ця можливість допомогла мені впоратися з посттравматичним синдромом після служби.
Я також організовував тренування з рукопашного бою для нацгвардійців, які самі виявили бажання займатися цим. Кожного тижня я приїжджав до їхнього підрозділу. Таким чином, я почав поступово зближатися з військовими – мене це дуже приваблювало (сміється).
У 2016 році погодився на пропозицію на посаду "інструктора з фізичної підготовки". Підписав трирічний контракт. Іноді й сам виходив на килим, у 2018 році завоював бронзову нагороду з рукопашного бою в чемпіонаті України. Турніри серед військових особливо подобалися, на них, що не притаманно для армії, всі були рівні. На килимі солдат бореться з полковником, і погони на результат зустрічі жодного значення не матимуть. Опісля бою всі обіймаються, дякують. Утім, з часом з виступами довелося закінчити -- як вік давався взнаки, так й старі травми дошкуляли. Перейшов, як кажуть спортсмени, на тренерську.
Ось так, під символом спорту, відбувся ваш третій вступ до Збройних сил...
Спорт у військовій службі має величезне значення. Постійно повторюю молодим призовникам: займайтеся фізичною активністю! Бігайте, плавайте, стрибайте, грайте у футбол... У критичних ситуаціях ці навички можуть стати вирішальними. Я знаю безліч прикладів, коли відмінна фізична форма рятувала життя. Починайте тренуватися вже сьогодні, не чекайте, поки вас призначать на службу. Бути спортсменом в армії — це велика честь. Це допомагає вам здобути повагу та виділитися серед товаришів.
У 2019 році я залишив лави Збройних Сил України і був сповнений амбіцій щодо самореалізації. Взяти на себе керівництво Спілкою учасників АТО в Хмельницькій області стало моїм першим кроком у новому житті.
Які причини спонукали вас до участі в громадській діяльності?
Серед моїх знайомих є безліч військових, які потребують різноманітної допомоги — від отримання земельних ділянок до оформлення довідок про інвалідність, а також підтримки в реабілітації і вирішенні документальних питань. Існує безліч можливостей, але часто люди не знають, з чого почати і до кого звертатися за порадою.
Тож в один момент вирішили з хлопцями об'єднатися та створити громадське об'єднання. Мене обрали головою. Були певні здобутки -- кілька хлопців у ролі УБД отримали землю, допомогли декому з проходженням реабілітації в шпиталях. Були й більш присадкуваті речі, наприклад, приїжджали до автопарків розібратися з керівництвом, чому хлопців з посвідченням УБД не перевозять безплатно. Мали свого юриста. Загалом до нашої організації входило близько 300 осіб. Так тривало до 2022 року, доки майже всі не пішли до ЗСУ...
Який шлях служби ви обрали після початку повномасштабного вторгнення?
У складі бойової групи я виконував завдання, про які наразі не можу розповісти. З цього літа я активно долучаюсь до створення нового підрозділу Сил спеціальних операцій. У ролі головного сержанта роти, я несу значну відповідальність, зокрема за підготовку особового складу. Я підбираю нових бійців, організовую їх навчання на курсах або запрошую інструкторів для проведення тренувань. Це мені дуже цікаво, адже я сам пройшов через цей процес і на власні очі бачив як переваги, так і недоліки системи.
Порівнюю нашу армію 2010 року і теперішню. Бачу позитивні моменти. Головний -- є мотивація хлопців захищати рідну землю. Чимало кандидатів долучаються до лав ССО через Єдиний центр рекрутингу. А в самому війську стало більше спеціальної підготовки -- опанування новітньої техніки та озброєння, цікаві заняття з іноземними інструкторами з медицини, тактики та інших дисциплін. Ну а наше завдання -- підтягнути бійців із точки зору фізичної готовності. Працюємо з максимальною віддачею!
Дмитро ШАПОВАЛ
Унікальний центр набору для Сил спеціальних операцій Збройних сил України.
Київ, Оболонська набережна, будинок 7, корпус 1.
Місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 2.
