В столиці Польщі, Варшаві, українці організували захід на підтримку тих, хто перебуває в полоні.

У Варшаві українці провели акцію на підтримку військових, які потрапили в полон. Родичі військовополонених та зниклих безвісти, разом із польськими та українськими активістами, зібралися біля центрального офісу Червоного Хреста. Які вимоги висували до цієї організації, дізнавалася наша кореспондентка Наталія Шумакова.

Я шукаю свого брата Іллю, який пропав безвісти у Сєвєродонецькому районі в 2022 році під час військових конфліктів. Вже два з половиною роки ми не маємо жодної інформації про його долю.

Марина з нетерпінням очікує повернення свого молодшого брата з полону. У її руках залишилася лише одна фотографія Іллі, а в серці - надія на його повернення. Вже отримано підтвердження від його товаришів, що брат живий.

Марина Слободська, родичка військового, що потрапив у полон:

Є свідчення від тих, хто був звільнений, що він перебуває в полоні, і цю інформацію підтвердив офіційний Координаційний штаб. Дуже сподіваємося, що, нарешті, Червоний Хрест, що позиціонує себе як незалежна, нейтральна гуманітарна організація, зможе забезпечити нам можливість зв'язатися з нашими близькими так само, як це робиться для російських військовополонених.

Незважаючи на мої звернення до Червоного Хреста з проханням про встановлення місцезнаходження мого брата, перевірку його стану здоров'я та надання інформації про нього, за два з половиною роки жодна з моїх численних заяв, листів і запитів не отримала відповіді. Жодного разу я не отримала жодної реакції.

Марина прибула до Варшави з Італії, де постійно мешкає, щоб взяти участь у протестній акції біля офісу Червоного Хреста. Родичі ув'язнених Кремля, зниклих безвісти, а також польські та українські активісти зібралися під стінами головного офісу організації. Вони вимагали від представників вжити конкретних заходів для захисту прав українських військових, які наразі утримуються в російських в'язницях. Серед вимог були активні пошуки зниклих, надання інформації родичам бійців, а також перевірка умов, в яких знаходяться полонені.

Мій брат... Його більше немає. Але під час наших розмов він щоразу повторював: я не хочу потрапити в полон.

Це 141-а бригада, і в один момент зникло безвісти багато хлопців. Ніхто не може надати відповідь на це питання. Ми намагаємося звернутися до всіх можливих джерел!

Тетяна Петрівна чекає на визволення сина. Її Артур став на захист України без жодних роздумів. Він - захисник Маріуполя, боєць "Азову". І мати знає, що він живий.

Тетяна Петрівна, мама українського військового, який потрапив у полон:

Він був призваний до виконання наказу вищого командування 16 травня 2022 року і з того часу залишається в полоні. Необхідно відстоювати його права, забезпечити можливість для кореспонденції та контролювати умови утримання військовополонених. Має бути таке ж ставлення до українських військових, як і до російських полонених на нашій території.

Позаду камери жінка демонструє зображення свого сина і стверджує, що в російській в'язниці його, як і інших бійців "Азову", піддають тортурам та голодуванню. Найбільше її лякає відсутність зв'язку. Жінка закликає організацію Червоний Хрест забезпечити родичам полонених право на листування, що гарантовано міжнародними конвенціями.

Для того щоб їх почули і спонукати Червоний Хрест до дій, родичі військовополонених ініціюють акцію написання листів. Протягом наступних трьох тижнів вони мають на меті зібрати більше 10 тисяч листів, які планують доставити до офісу Червоного Хреста з закликом передати їх українським бранцям.

Катерина Челядіна, громадська діячка та координаторка заходу:

Ми наполегливо вимагаємо належного контролю за нашими українськими військовополоненими, які перебувають у російському полоні вже понад два роки, а деякі з них - з 2014 року. 19 листопада ми стартуємо акцію у співпраці з громадською організацією "Територія жінок", фондом "Серце в дії" та "Спільнотою Оленівки", метою якої є написання листів. Ми плануємо надіслати безліч листів полоненим, зокрема сиротам, адже вони залишаються без підтримки. Ніхто не пише їм, ніхто не просить за них. Ми повинні повернути всіх наших героїв додому.

Наталія Шумакова, журналістка: